Німецька філософія національного права наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. і трансформація юридичної науки

Анотація

У статті розглянуто трансформацію концепту національного права у працях німецьких мислителів у період Великої французької революції та наполеонівських воєн. Основною лінією цієї трансформації, на думку автора, є завершення соціалізації філософії права, а також утвердження емпіричної методології дослідження та позитивістського праворозуміння. Принципово важливими в цьому контексті є більш послідовне відділення права від етики, а також виокремлення національного права як соціального окремого в праві. Велике значення також мав розвиток загального вчення про націю як провідний у конкретно-історичних умовах напрям соціальної філософії, набуття цим вченням політико-філософського характеру. Автор вказує на те, що німецькі мислителі цього періоду запропонували досить послідовну типологію соціально-правових феноменів: соціальне окреме (національно-державне право) — соціальне особливе (сфера взаємодії національних правопорядків, «космополітичне право») — соціальне загальне (міжнародне право). Основними сутнісними характеристиками такої типології стали не-трансцендентний, іманентний характер соціальних особливого і загального, а також їх формування на основі взаємодії позитивних правопорядків. Це дало змогу завершити плюралістичну за своїм характером правову картину світу, соціальну та позитивну модель сфери права як відносно автономної підсистеми буття людини. Автор також вважає, що емпіризм нового бачення сфери права знайшов своє вираження у компаративізмі. На підставі свого дослідження автор доходить висновку про завершення німецькими мислителями кінця XVIII — початку XIX ст. формування теоретико-методологічних основ сучасної юридичної науки.