Чому індивідуальна свобода та автономія права існують і зникають разом

Анотація

У статті право розглядається як практичне мистецтво, яке повинно бути автономним для того, щоб найкращим чином виконувати своє головне завдання – вирішення конфліктів як у залі суду, так і поза нею. На сьогодні домінуючими є підходи, згідно з якими право відіграє роль певного інструмента, зазвичай пов’язаного з цінностями справедливості та дієвості. Проте ми неминуче щось втрачаємо, якщо розглядаємо право тільки в подібному інструментальному сенсі. Щойно ми починаємо розуміти його суто в такому значенні (незалежно від шляхетності поставлених цілей), наша індивідуальна автономія невдовзі опиняється під загрозою. Між автономією індивідів та автономією права дійсно є паралель – ці два види автономії існують і зникають разом. Індивіди не можуть бути по-справжньому вільними, коли право є майданчиком для дії зовнішніх сил, навіть якщо цими силами є правотворці, обрані відповідно до демократичної процедури. Таким чином, ставиться під сумнів класична модель ототожнення волі правотворця із правом, або переконання у тому, що правотворці виступають від імені спільноти. Необхідно, щоб люди самі були господарями права. Цього можна досягнути за допомогою сильних юристів і наявності процесуальних обмежень, що дають змогу юристам примусити суддів і правотворців загалом підкоритися автономії права.