Гнів розуму і благодать почуттів: обґрунтовуючи емоції у праві

Анотація

Чому від правосуддя вимагається бути байдужим до пристрастей? Традиційна модель юриспруденції пропонує відповіді у двох напрямках: (1) стосовно правосуддя мова йде про формальну раціональність, і здійснення правосуддя є, по суті, процесом аргументування, у той час як емоції є ірраціональними почуттями; таким чином, правосуддя є сліпим до пристрастей; (2) правосуддя має бути передбачуваним, щоби відповідати верховенству права, і судді повинні прагнути до неупередженості, у той час як пристрасті затьмарюють судове рішення та сприяють упередженості й небезсторонності; отже, правосуддя повин но бути байдужим до пристрастей, щоб не перетворити правосуддя на свою протилежність. Прогресивна сучасна юриспруденція також передбачає два основних напрями критики зазначених вимог: (3) заперечення того (1), що право страждає від невизначеності, а судді — від упереджень; (4) заперечення того (2), що безсторонність вимагає практичного розуму, а не співчуттів, щоби пом’якшувати суворий закон. Ці позиції ґрунтуються на конкретних, але часто необґрунтованих оцінках емоцій. У той час як (1), (2) і (3) ґрунтуються на ірраціоналістичному підході до емоцій, (4) випливає з когнітивістського підходу до них. Обидва вказані підходи є проблематичними. Ця стаття намагається пролити світло на глибинні значення емоцій і висвітлює деякі їх проблемні аспекти. Незалежно від того, чи ви захищаєте (1)–(4), правознавцям сьогодні потрібно глибше зрозуміти значення емоцій у праві.