Тіло права і право тіла. Тіло як правовий феномен
DOI:
https://doi.org/10.21564/2707-7039.2.318456Ключові слова:
право, тіло, синкретичність, лімінальність, інтенціональністьАнотація
Стаття присвячена осмисленню тіла як правового феномену. Адже незважаючи на те, що тіло онтологічно є найближчим до нас, з правової точки зору воно є одним з найбільш загадкових правових явищ. Так, класична юриспруденція зазвичай поділяє усе правове суще на суб’єктів права (державу, фізичних та юридичних осіб, народ і т.п.) та об’єкти правовідносин (майно, речові докази, предмети спору і т.п.). Однак тіло неможливо ідентифікувати в межах даних критеріїв. З одного боку, тіло само по собі не є суб’єктом права. Адже суто безтілесні, абстрактні утворення, такі як юридичні особи чи держава, є суб’єктами права, інколи не маючи жодного матеріального “втілення”. З іншого боку, суто тілесне буття ще не гарантує правосуб’єктності, оскільки, наприклад, наявність мертвого тіла саме по собі свідчить про її відсутність. Зазначений стан речей в повній мірі відбивається і в національному законодавстві України. Його аналіз свідчить про те, що людське тіло не визначене у якості самостійного об’єкту правового регулювання, а відповідний правовий режим є відсутнім. Найбільш симптоматичним проявом тотального ігнорування правової проблематики тіла є відсутність відповідного терміну навіть у спеціальному медичному законодавстві, яке регулює трансплантацію органів, охорону здоров’я та медичну допомогу.
Відтак феномен тіла на теперішній час залишається поза увагою українських правників. Це призводить до відсутності концептуального розуміння тіла як правового явища і до невизначеності правового регулювання щодо тіла людини як такого. Внаслідок цього можна констатувати, що феномен тіла необхідно осягнути з філософсько-правової точки зору. Результатом такого осмислення є виділення наступних онтологічних рис тіла як правового феномену: синкретичності, лиминальности та інтенціональності. Це, в свою чергу, надає підстави стверджувати про те, що тілу іманентно присутня нормативність, коли воно само є гіпотезою і диспозицією для оточуючих осіб, а неможливість комунікації із ним – санкцією. У підсумку автор доходить висновку, що недоторканість тіла слід закріпити на законодавчому рівні та зробити відповідні доповнення у Цивільний та Кримінальний кодекси України.
Посилання
Badiou, Alen. Being and Event. London: The Tower Building, 2005.
Bahoh, James. Heidegger‘s Ontology of Events. Edinburgh: University Press, 2021.
Foucault, Michael. Discipline and Punish. The Birth of the Prison. New-York: Vintage Books, 1995.
Heidegger, Martin. Kant und das Problem der Metaphysik. Frankfurt-am-Main: Vittorio Klostermann, 1991.
Heidegger, Martin. Sein und Zeit. Tuebingen: Max Niemeyer Verlag, 2001.
Heidegger, Martin. “Zeit und Sein.” In: Zur Sache des Denkens, 1–26. Frankfurt am Main: Vittorio Klostermann, 2007.
Kant, Immanuel. Critique of Practical Reason. Cambridge: Cambridge University Press, 2015.
Mazocca, Marco. “Guilty of Not Doing That.” Bratislava law Review Vol. 4, № 2 (2020): 71–80.
Quine, Willard Van. Word and Object. Cambridge: MIT Press, 1960.
Stovba, Oleksiy. “The Body as Norm. Non-Classical Ontology of Law.” [In Russian.] Fіlosofіia prava і zagal'na teorіia prava 1 (2022): 51–66.
Stovba, Oleksiy. Law and Time. [In Ukrainian.] Kharkiv: Tim Publish Group, 2016.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2024 Олексій Стовба
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.