Сучасні межі конституційного патріотизму

Анотація

Наразі “конституційний патріотизм” став одним із загальновживаних концептів політичної філософії. Виникнувши у локальних умовах повоєнного розділення Німеччини, він став особливо затребуваним наприкінці минулого століття у зв’язку з подальшою глобалізацією та мультикультуралізацією світового суспільства та створенням Європейського Союзу. Конституційний патріотизм розглядається, насамперед, як більш абстрактна форма соціальної інтеграції, яка приходить на зміну традиційний колективній ідентичності національної спільноти у формі ліберально-демократичної політичної культури. В такий спосіб він став відповіддю на закид комунітаризму в бік лібералізму щодо неврахування проблеми мотивації захисту ліберально-демократичних інституцій. У статті доводиться необхідність диференційованого підходу до аналізу конституційного патріотизму. Виокремлюються дві інтерпретації концепту конституційного патріотизму – космополітична та партикуляристська. Парадокс толерантності – проблема толерантного ставлення до нетолерантних щодо ліберальної політичної культури суспільства груп – окреслює екзистенційні межі космополітично витлумаченого конституційного патріотизму. Цей парадокс актуалізувався у сьогоденні внаслідок європейської міграційної кризи, а також гібридних війн, одним з інструментів яких стало використання демократичних інституцій для руйнації конституційного ладу. Сучасні політичні втілення парадоксу толерантності доводять, що автономізація ліберально-демократичної політичної культури завжди має свою межу у збереженні умов існування самої цієї політичної культури, яка, так чи інакше, залишається пов’язаною з етично насиченою й історично вкоріненою культурою більшості.