Яке право “є” можливим під час війни?

Анотація

У мирні часи право є тиша. Право є тихим підґрунтям повсякденності, коли сплатити гроші означає отримати товар, купити квитка – дістатися пункту призначення, а вийти з дому – здійснити безпечну прогулянку вулицями та парками. У подібних випадках право приховане за такими подіями. Воно схоже на повітря або світло, які існують у просторі не показуючи себе. І так само як повітря та світло, які є частиною нашого світу, право як тихе підґрунтя повсякденності робить її можливою. Метафорично висловлюючись, право дає існувати соціальному світові в цілому – і дає бути також і нам як часткам цього світу. Це той “м’який закон” (“sanfte Gesetz”), про який згадував Адальберт Штифтер. Цей закон приводить нас до істини нашого буття і дає нам можливість бути тими, хто ми є – покупцями та продавцями, сусідами, роботодавцями, пішоходами і водіями і бути-з-Іншими (бути-як-хтось, словами В. Майхофера) всіма іншими різноманітними способами, які походять з горизонту соціального світу.

Війна, навпаки, є галас. Звуки обстрілів, ракетних ударів чи бомбардувань заглушають тишу “м’якого закону,” тишу мовчазного підґрунтя того, що дає слово правді нашого буття з Іншими. У подібних випадках тиша як тканина нашого спільного буття, яка сповита правом,  розривається обстрілами, автоматними чергами чи звуками повітряної тривоги. Якщо за мирних часів ми “вдихаємо” право чи “освітлюємо” ним наше життя у “фоновому режимі,” то під час війни нам не вистачає “повітря або світла.” Ми прагнемо “вдихнути права” чи – протягом раптового його спалаху – побачити нарешті, хто ми є, де ми є – і чи існує досі який-небудь світ – спільний світ буття-з-Іншими чи горизонт спільних можливостей вже замкнено? Іншими словами, під час війни тиша права порушена і право існує не як мовчазний постійний фон, але як спалах у пітьмі війни. Світ є замкненим війною.