Методологічне значення категорії “правомірного очікування” Вернера Майхофера для судової практики Верховного Суду

Анотація

Стаття присвячена аналізу актуальної судової практики Верховного Суду щодо тлумачення та застосування концепції “правомірних очікувань.” З метою детального аналізу даного інституту, сферу його застосування Верховним Судом автором умовно поділено на три окремі блоки: 1) щодо захисту прав на майно – розумні очікування як складова поняття “майна;” 2) щодо належної реалізації власної компетенції суб’єктами владних повноважень; та 3) щодо добросовісної та розумної поведінки рівних між собою учасників правовідносин. Встановлено, що в кожен з цих блоків вкладено відмінне розуміння ідеї правомірних очікувань, порядок та умови її застосування Судом. Прослідковуються дві полярні позиції Суду: якщо у одному випадку Суд задовольняє позов, визнаючи порушеними правомірні очікування, посилаючись на їх укоріненість у самій суті правовідносин (тобто безвідносно до правової норми), то у іншому – відмовляє у задоволені позову через відсутність нормативного закріплення права чи інтересу, щодо яких таке очікування могло виникнути. Авторкою обґрунтовується твердження, що непослідовність Верховного Суду, неузгодженість його позицій щодо застосування кон- цепції правомірних очікувань пов’язана більшою мірою з відсутністю належної доктринальної підоснови. Запропонована екзистенціалістським філософом права Вернером Майхофером (1918–2009) ідея “розумних”/“природних”/“правомірних” очікувань могла б, на думку авторки, стати цією доктринальною серцевиною та сприяти уніфікуванню розуміння категорії право- мірного очікування у судовій практиці. Окремим аспектом дослідження виступило з’ясування наявності/відсутності зв’язків між сучасною судовою інтерпретацією концепції “правомірних очікувань” з його доктринальним тлумаченням – поглядами Майхофера – та встановлення можливості застосування ідей німецького філософа права для доктринального обґрунтування інституту правомірних очікувань у тих межах та при збереженні того змісту, які є необхідними та достатніми для ефективного судового захисту. У пропонованій розвідці авторкою вказується на необхідність врахування у судовій практиці Верховного Суду доводів німецького філософа права щодо правовості та необхідності захисту такого очікування, яке виникло у результаті усталеної та бажаної або допустимої поведінки у соціальному співсвіті, однак не підкріплено законодавчою нормою. Причому, застосування такого підходу має бути покладено в основу усіх позиції Суду, у яких мова ведеться про правомірні очікування, незалежно від того, чи такі очікування виникли на основі наявного права чи інтересу, чи потенційного, “майбутнього” права, чи пов’язані вони з владною діяльністю уповноважених суб’єктів, чи виникли на основі приватноправових відносин тощо.