Тіло як норма: некласична онтологія права

Анотація

Статтю присвячено переосмисленню норми права. Традиційно правознавці інтер- претували норму права як зафіксоване у законодавстві правило поведінки, забезпечене примусом держави, чи іманентні розуму ідеальні приписи природного права. Натомість, представники соціологічної школи права трактували правову норму як звичай, імплікований у суспільних відносинах. Однак усі подібні підходи залишали без відповіді питання, яким чином звичайні люди, не знаючи змісту норм права, належачи до різних культур та дотримуючись різноманітних звичаїв тим не менш, коригують свою соціальну поведінку у суспільно прийнятному напрямку.

На думку автора, задля пояснення цього слід переосмислити норму права в її онтологічному розрізі. Це означає встановити та осмислити те, як норма права існує в житті, а не на папері чи в уявленнях теоретиків і філософів права. Подібний онтологічний поворот стає можливим завдяки зверненню до феноменологічної філософії. Мова йде не тільки про роботи класиків феноменології на кшталт Едмунда Гуссерля чи Моріса Мерло-Понті, але й представників “третьої хвилі феноменології” – Марка Рішира та Жана Маріона. Якщо класична феноменологія була насамперед вченням про феномени свідомості, то у сучасних феноменологів центр уваги зміщується на людське тіло. Останнє розуміється не як матеріальне втілення активного суб’єкту, а, навпаки, як пасивне, афектоване. Тіло в даному випадку стає полем досвіду, який як раз і слід описати за допомогою феноменологічного методу.

У правовому ракурсі це означає, що первісним обмеженням людської поведінки у соціумі є не абстрактні норми позитивного законодавства чи природного права, а жива тілесна співприсутність існуючих поряд людей. Саме присутність Іншого у спільному бутті зі мною стає мірою моїх вчинків. Ця міра являє собою межу, модальність та напрямок моїх діянь відносно інших людей. Відтак, тіло стає на місце позитивно-правової чи природної норми права, в буквальному сенсі слова втілюючи у собі приписи дозволеної, належної чи потрібної поведінки. Таким чином, людське тіло містить у собі як гіпотезу, так і диспозицію і санкцію, а тому перетворюється на генуїнний модус буття норми права.