Межі права

Анотація

Статтю присвячено осмисленню проблеми меж права. Особливість дослідницького підходу полягає у спробі розібратися, що дає нам можливість осягнути якійсь предмет чи явище саме як “право.” Звичайно, представники будь-якої науки схильні до абсолютизації свого предмету.
Якщо для математика Універсум постає як сукупність чисел, то для хіміка Всесвіт являє собою множину хімічних елементів, які знаходяться у різноманітних зв’язках один з одним. Біолог бачить оточуюче середовище як живі організми, що населяють його, в той час як соціологія
накладає на все людську розмірність та розглядає світ крізь призму людей, які мешкають у ньому, та зв’язків між ними. Однак, навіть не зважаючи на сказане вище, правознавство перебільшує власну значущість вельми екстраординарним чином. Абсолютизм права не знає меж. Згідно до поглядів класичної правової науки, право як світ Належного тотально пронизує весь простір і час, діє завжди й усюди, не залишає жодного проміжку. Інакше кажучи, подібно до релігії, право перетворюється на невидиме око Бога, яке пильно спостерігає за кожним нашим вчинком та прив’язуючи до нього правові наслідки. Отже, згідно до подібної точки зору, протягом усієї людської історії будь-які відносини між людьми завжди було опосередковане правом, чи то природними закономірностями права природного, чи прийнятий у суспільстві звичай, чи владна настанова
держави. Якщо виразити цю догму мовою класичної юриспруденції, правова форма свавільно може бути надана будь-яким відносинам між людьми, безвідносно специфіки їхнього змісту.
Разом з тим, такі події як війна, революція, катастрофа чітко вказують на ту обставину, що право у зазначених випадках втрачає свою силу. Аналогічним чином, стосунки у родині, між друзями, колегами, суперниками у спорті, навряд чи можуть бути адекватно впорядковані
правом. Отже, новизна запропонованого підходу полягає у спробі переосмислити ті умови, від яких кожного разу залежить можливість розуміння відповідної події на підставі права, а також буття права в цілому. Таким чином, слід дійти висновку, що право необхідно переосмислити як
правову мову, яка втілена у живій тілесній спів-присутності Іншого, що дозволить аутентично осмислити межі права.