Межі права: основні аспекти проблеми

Анотація

Стаття присвячена аналізу меж права через три основні сюжети, які складають антропні, праволюдинні та юридично-регулятивні межі. Така мінімальна диференціація видається необхідною, зокрема, задля того, аби запобігти підміні або еклектизації неоднозначних терміно-понять та й самих висновків наукового аналізу. Перший аспект ґрунтується на так званому “природному” праворозумінні; другий – на праворозумінні так званому легістсько-позитивістському; а третій – на певному поєднанні (інтегруванні) двох перших аспектів.
Людиноцентричні межі зумовлені тим, що саме людина (як унікальна біосоціальна істота) є первинним джерелом усіх її основоположних (буттєвих) прав, поза якими її існування та розвиток у суспільстві взагалі неможливі. Обґрунтовується, що право може існувати тільки або як певна властивість, “приналежність” людини, або ж як процес чи результат її життєдіяльності.
Межі реалізації прав людини являють собою сукупність усіх явищ, які характеризують зміст та обсяг реалізації таких прав і свобод. Обмежування здійснення прав і свобод людини – це діяльність компетентних державних або міжнародних, чи міждержавних органів зі встановлення меж (обмежень) щодо здійснення прав і свобод людини.
Межі державно-регулятивного (юридичного) регулювання окреслюють обсяг соціального простору, на який поширюються і може поширюватись юридично-регулятивна діяльність держави, її органів, посадових осіб. З урахування цього положення, сфери правового регулювання поділяються на сфери можливого (потенційного) або необхідного регулювання, сфери законодавчого і правореалізуючого регулювання. 
Позаяк зміст правових норм відкривається опосередковано – через мислення і розуміння реципієнта юридичного тексту, питання про межі права значною мірою зводиться до питання про межі його тлумачення. Як і у випадку з теоріями тлумачення, такі межі можуть бути статичними і динамічними. В статті розкриваються явища, котрі визначають межі першого і другого гатунку.