Захист свободи корпоративного комерційного висловлювання та реклами

Анотація

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ, Суд) послідовно у своїй практиці визнає
корпорації суб’єктами, що підпадають під сферу захисту Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (Конвенція.)
Сприйняття ЄСПЛ корпорацій “бенефіціарами” прав людини піддається критиці, пов’язаній
із концептуальною несумісністю (права людини можуть поширюватися лише на людей),
та звинуваченнями у тому, що поки компанії відмовляються приймати зобов’язання щодо
дотримання прав людини, вони не повинні мати змогу отримувати вигоду від їхнього захисту.
У науковій літературі існує дискусія, пов’язана з філософським та юридичним обґрунтуванням
надання корпораціям прав людини. Є зрозумілим, що права людини – для людини. Тому потребують
філософського осмислення і теоретичного обґрунтування питання екстраполяції захисту прав
людини на корпорації, оскільки корпорації мають певний вплив на економічне та соціальне
життя людей, людина в цьому контексті є слабшою стороною. До яких наслідків це призведе?
У цій статті буде розглянуто підходи ЄСПЛ до захисту корпорацій на свободу вираження
і реклами на підставі ст. 10 Конвенції.
Основними принципами захисту свободи корпоративного вираження поглядів та реклами
є: 1) корпорація має право не лише на захист свободи вираження поглядів та реклами, що
застосовується не лише до “інформації” чи “ідеї,” які сприятливо (позитивно) сприймаються
суспільством, а й на ті, що розцінюються як образливі чи шокуючі. Такими є вимоги плюралізму,
толерантності та широкого мислення, без яких не існує “демократичного суспільства;” 2) захист
свободи вираження корпорацій підлягає виняткам, які, однак, повинні тлумачитися суворо,
а необхідність будь-яких обмежень повинна бути достатньо переконливою; 3) винятки із
захисту свободи вираження поглядів передбачають існування “нагальної соціальної потреби,”
яка визначає, чи сумісне “обмеження” зі свободою вираження поглядів, яка захищена ст. 10
Конвенції; 4) завданням Європейського суду з прав людини під час здійснення правосуддя
є визначення того, чи були обмеження “пропорційні законній меті, яка ставиться,” і чи підстави,
наведені національними органами влади для їх обґрунтування, є “актуальними та достатніми.”
Роблячи це, Суд повинен переконатися у тому, що національні органи влади застосовували
стандарти, які відповідали принципам, закріпленим у ст. 10 Конвенції, і, крім того, що вони
спиралися на прийнятну оцінку відповідних фактів.
На думку авторки, розроблені ЄСПЛ критерії оцінки захисту права на свободу корпоративного
комерційного вираження та реклами є справедливими й ефективними. З огляду на той факт,
що Конвенція є живим механізмом, який слід інтерпретувати в “світлі” сучасних умов, не слід
виключати і появу нових вдосконалених підходів до визначення ступеня та наявності порушення
в цій галузі. Це правда, що в умовах сучасного ринку корпорації мають право захищати свої права,
включаючи свободу вираження поглядів та реклами, зокрема від недобросовісної конкуренції,
коли корпорацію “атакують” несправедливі звинувачення або висуваються необґрунтовані
звинувачення, що псують її ділову репутацію. Поряд із цим корпорації також повинні поважати
і дотримуватися прав людини. На думку авторки, створення насправді ефективного механізму
контролю за дотриманням корпораціями прав людини може збалансувати ваги “опонентів” та “прихильників” визнання права корпорацій на захист, посилаючись на принципи Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод.