Термінопоняття права і неправа у практичній та теоретичній юриспруденції

Анотація

У статті досліджуються деякі сучасні тенденції розвитку вітчизняного законодавства, а також загальнотеоретичного праворозуміння. Однією з них є помітне поширення в законодавчих актах України тих термінів, які мають прямий вихід на проблему праворозуміння, ідеться скажімо про такі слова як: «право», «правосуддя», «неправосудний вирок», «неправомірні угоди», «неправомірне використання», «неправомірні дії», «неправомірна вигода». Оскільки ж такі термінопоняття мають безпосередньо використовуватись у юридично регулятивній практиці, а також з огляду на відомий з давніх давен і до нині плюралізм праворозуміння, неминуче виникає потреба у офіційному роз’ясненні, тлумаченні того чи іншого з наведених термінопонять.

В усіх наведених випадках неминуче виникатиме таке питання: чи наведені терміни є синонімами до прикметників законне, незаконне, й аналогічних ним? Чи, навпаки, у наведених вище прикладах йдеться про якесь інше – змістовно-відмінне – від законного/незаконного – явище? Якщо схилятись до першої відповіді, виникає питання: навіщо, задля чого до називання одного й того ж самого явища було застосовано різні терміни? Якщо ж підтримувати другу із можливих відповідей, тоді це безпосередньо виводить на проблему праворозуміння.

Одним із аспектів загальної проблеми праворозуміння є змістовне вирізнення так би мовити феномена антипода явища права, – тобто явища неправа. Актуальність розв’язання цього практично значущого завдання ілюструється зокрема тим, що наприклад у чинному Кримінальному кодексі України прикметники, на кшталт неправомірна, неправомірне, неправомірний, неправомірні вживаються майже шістдесят разів!

Які непрості проблеми у юридичному регулюванні породжує така ситуація можна переконатись аналізуючи, наприклад, реакцію Конституційного Суду України стосовно невідповідності Конституцій України положення ст. 375 Кримінального Кодексу України. Аргументуючи це рішення Конституційний Суд України послався на те що, зокрема: а) формулювання цієї статті допускає можливості зловживання органами досудового розслідування, в наслідок чого втрачається юридична визначеність ясності, однозначності змісту норми при її застосуванні; б) обговорюване положення створює можливість офіційної оцінки судового рішення несудовими органами, що суперечить конституційному принципу розподілу влади.

Видається прикметним, що на згадане рішення Конституційного Суду України майже половина з тих суддів, які брали участь у розгляді цієї справи, висловили окремі думки, в яких піддали ґрунтовній критиці наведені аргументи Суду. Не вдаючись до конкретного аналізу кожної з таких думок, констатуємо плюралістичність інтерпретації першої частини складного слова «неправосудний» різними суддями Конституційного Суду України. Пояснюємо її соціально-природною неодноманітністю, тлумаченням будь-яких оціночно правових понять різними суб’єктами суспільства у процесі юридичного регулювання відносин між останніми.